На початку ХХ століття у Яблунному селянство було неписьменним. Не було жодної культурно-освітньої установи. Тільки в грудні 1906 року за сприянням священика Гловинського Івана Семеновича та землевласника Дідківського Прокофія Христофоровича в селі була відкрита парафіальна двокласна школа. Вчилися за типовими програмами письму, читанню, арифметиці та Закону Божому. Мова викладання була російська.

Після Ризького договіру 1921 року село разом із частиною правобережної України відійшло до Польщі. І вже восени відповідно до наказу Міністерства освіти було прийнято рішення про відкриття в Яблунному початкової школи з польською мовою навчання. Побудовано нове цегляне приміщення школи біля церкви. Відвідували її не тільки сільські діти, а також діти з навколишніх хуторів: Млодзянівка, Зарічка, Дражня, Затрестян, Сороковка та ін.

Восени 1939 року школа була переорієнтована на радянську систему освіти. Вона залишалася початковою, але вже з українською мовою навчання.

7 січня 1944 року під час відступу німецьких військ приміщення школи було спалене, вчилися по хатах. Школа була початковою, навчалися в дві зміни.

З вересня 1949 року Яблуннівська початкова школа була реорганізована у семирічну.

З 1957 року школа стала Яблонівською восьмирічною.

Будівництво нового приміщення школи розпочалося у 1957 році без типового проекту. Будували її «народним методом», а саме силами мешканців села. Школа прийняла учнів 1 вересня 1960 року.

З нового 1989-1990 навчального року відбувається перейменування закладів освіти і наша школа отримала назву Яблунська неповна середня школа.

У 1995 році відбувається перейменування школи на Яблунівську загальноосвітню школу І – ІІ ступенів з дев’ятирчним терміном навчання.

З 22 листопада 2017 року навчальний заклад отримує статус філії опорного закладу Кам’янської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.

02 жовтня 2018 року відповідно до чинного законодавства освітній заклад перейменовано в Яблунівська філія опорного закладу Кам’янський ліцей.

У Яблунному селянство було неписьменним. Не було жодної культурно-освітньої установи. Тільки в 1906 році за сприянням священика Гловинського Івана Семеновича та землевласника Дідківського Прокофія Христофоровича в селі була відкрита парафіальна двокласна школа.
У1944 році під час відступу німецьких військ приміщення школи було спалене.Вчилися по хатах: у будинку, де колись жила єврейська родина, після того в хаті Толочика Володимира (на “колонії”) та в приміщенні, у якому зараз проживе родина Євгеюків (Редькова хата).
В цей період часу (44-60 рр.) присилають групу вчителів, серед них Шишацьку Віру Порфирівну, Ніну Олексіївну, Надію Ільківну.
Для сільської дітвори школа стала таким місцем, за порогом якого залишалися всі життєйські будні. Тут жив дух юності, романтики, оптимізму, надії.
Вагомий внесок у розвиток освіти села 50-60 років зробили вчителі Гайдаченко Зіна Іванівна, Шишацька Марія Порфирівна, Кандиба Петро Данилович, Науменко Галина Василівна, Середа Галина Михайлівна, Мішкевич Надія Михайлівна, Козлюк ПетроОлександрович, Гавриленко Надія Явтухівна та ряд інших.
Жодного свята не відбувалося без концертів учителів та учнів, без заходів, організованих школою.
Школа стає осередком культури в селі.
З червня 1955 року в Яблунську семирічну школу по місцю роботи чоловіка було призначено Чистякову Наталію Михайлівну, котра з серпня цього ж року стає директором.
Із спогадів Чистякової Наталії Михайлівни: “Коли я побачила школу, було дуже сумно. Ремонту проведено не було, підлогу з’їв грибок, все таке темне… Але вчителі за декілька днів змогли підготувати школу до навчання. Вчити і вчитися було важко. Дітей багато, класів мало, навчалися в дві зміни, а потім ще займалися із дорослими. Інколи додому приходили о 23 годині. Будівництво нової школи стало нагальною потребою”.
У 1957 році в селі почали будувати нову школу. Будували її всі: і вчителі, і колгоспники, і де можна допомагали старші школярі.
Колгоспну бригаду будівельників очолював Малишко Володимир Максимович.
Ділиться спогадами Драганчук Марія Василівна, учениця 1 класу 1960 року: “Ми були малі, але часто бігали на будівництво дивитися, коли ж нарешті побудують нову школу. Там працювали колгоспні будівельники і наші батьки приходили на «суботники», щоб допомогти”.
Новопобудоване приміщення прийняло учнів 1 вересня 1960 року.